ЄС принаймні вдвічі переоцінює свої потужності виробництва і порушує обіцянки обсягів поставок в Україну

Європейський союз, схоже, видає бажане за дійсне, оцінюючи свої потужності з виробництва артилерійських снарядів калібру 155 мм. Існуючі обсяги можуть бути щонайменше вдвічі скромнішими, ніж заявляють високопосадовці ЄС. Це, зрештою, призводить до того, що вони не можуть сповна виконати власні обіцянки щодо постачання боєприпасів Україні.

«Схеми», проєкт Радіо Свобода, у складі консорціуму європейських журналістів протягом кількох місяців досліджували, чи відповідають дійсності публічні заяви посадовців ЄС щодо темпів росту потужностей з виробництва боєприпасів, та чи справджуються їхні обіцянки щодо обсягів постачання снарядів до України.

Журналісти опитали виробників та покупців боєприпасів, урядовців, політичних радників і військових експертів у країнах-членах ЄС та в Україні, та з’ясували, що європейські виробники в змозі виготовити приблизно вдвічі менше боєприпасів, ніж заявляють в Брюсселі, та, що станом на червень 2024 року ЄС надав Україні вдвічі менше снарядів, ніж обіцяв, ще й зі значним запізненням.

У березні 2024 року Єврокомісія заявила, що завдяки її роботі, європейські потужності з виробництва 155-мм снарядів ще місяцем раніше, у січні, сягнули 1 мільйона боєприпасів на рік.

Три місяці по тому, у червні 2024-го, високопосадовець Єврокомісії Тьєррі Бретон зробив ще більш амбітну заяву: про те, що до кінця поточного року виробники ЄС вийдуть на спроможність виробництва у 1,7 мільйона снарядів на рік, яка й надалі зростатиме. Однак, згідно зі словами високопоставленого джерела в європейській збройовій промисловості, яке говорило на умовах анонімності, нинішня спроможність і досі становить лише третину від цієї цифри.

«Це (європейська виробнича спроможність – ред.) беззаперечно менше від 500 тисяч снарядів на 2024 рік. Ось такі вони, спільні потужності. Це дуже далеко від 1,4 мільйона або 1,7 мільйона, про які казали Боррель і Бретон», – заявив голландському виданню The Investigative Desk поінформований представник європейської промисловості на умовах анонімності.

«Це дуже погана ідея – переконувати себе в тому, що ми маємо втричі більші виробничі потужності, та ухвалювати рішення, виходячи з цього. А потім може раптом виявитися, що з заводів нічого не виходить, і ви не можете забезпечити (снарядами – ред.) Україну та альянс НАТО», – продовжив він.

Це свідчення збігається з інформацією двох інших поінформованих джерел в індустрії, високопосадовців у ЄС та Україні, які в червні говорили з журналістами на умовах анонімності, та оцінили річну потужність європейської промисловості в понад пів мільйона снарядів.

«Твердження лідерів ЄС про досягнення заявлених виробничих потужностей до кінця цього року не є обґрунтованими. Зростання виробництва по всій Європі відстає, і нинішня загальна потужність сягає близько 580 тисяч одиниць на рік», – розповіло джерело, обізнане в артилерійському виробництві Словаччини.

Ще два документи оцінюють спроможність європейської індустрії станом на початок року у близько пів мільйона снарядів на рік.

Згідно з публічним звітом Міністерства оборони Естонії від грудня 2023 року, виробничі потужності ЄС оцінюються приблизно в 600 тисяч пострілів на рік. Ця інформація також збігається з оцінкою німецького виробника Rheinmetall від січня 2024 року. У цьому внутрішньому документі компанії, який отримали журналісти, йдеться про те, що усі західноєвропейські виробники зброї разом станом на початок року можуть виробляти близько 550 тисяч снарядів на рік.

У відповідь на запитання журналістів про невідповідність слів посадовців ЄС знахідкам медіа, в Європейській комісії заявили, що їхня оцінка європейських виробничих потужностей ґрунтується на «фактах» і «бере до уваги поточні інвестиції» в індустрію.

Журналістський консорціум, в який увійшли «Схеми» (український проєкт Радіо Свобода), німецький Die Welt, чеський Investigace.CZ, польські Vsquare та Frontstory.PL, фінський Iltalehti, словацький Ján Kuciak Investigative Centre, нідерландський The Investigative Desk та естонський Delfi Estonia, зʼясували причини повільного нарощування європейських потужностей з виробництва боєприпасів.

За словами представників збройових компаній, проблема полягає у всесвітньому дефіциті пороху та вибухових речовин, а також у нестачі коштів для фінансування промисловості, адже влада західних країн неохоче підписує з індустрією довгострокові контракти.

Високопоставлені джерела в урядах та збройовій галузі ЄС, з якими поспілкувалися «Схеми» та медіапартнери, звинуватили у затримках надходження боєприпасів до України бюрократію та повільність ЄС, а однією з причин скорочення обсягів постачання боєприпасів назвали невідповідну оцінку ЄС власних виробничих потужностей.

Тим часом Україна й самостійно закуповує боєприпаси за обмежені кошти, а в другій половині 2024 року планує розпочати власне серійне виробництво 155-мм снарядів, яких вкрай потребує для стримування російської агресії.

Водночас міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін вважає, що самотужки Україна ніколи не зможе задовольнити внутрішню потребу у снарядах.

«Ми ніколи не зможемо виробляти стільки боєприпасів, скільки зараз потрібно нашим Збройним силам», – сказав Камишін у коментарі «Схемам».

За словами міністра оборони України Рустема Умєрова, поточна потреба Сил оборони становить 200 тисяч снарядів на місяць. Втім, ЄС та США разом узяті не можуть задовольнити цю потребу.

«Весь вільний світ не може задовольнити цю потребу, тому що ми маємо активну лінію фронту в 1,5 тисячі кілометрів, чого не було з часів Другої світової війни», – продовжив Камишін.

З наближенням президентських виборів у США, які неминуче відвернуть увагу американців від міжнародних справ і, згідно з деякими прогнозами, можуть призвести до скорочення допомоги Україні, роль ЄС в безпеці НАТО стає важливішою, ніж будь-коли.

155-й калібр, що змінив все

Артилерія стандарту НАТО змінила правила гри на українському фронті, вважає ексміністр оборони України Олексій Резніков.

Україна, яка до того мала лише радянську зброю, отримала перші суттєві обсяги артилерії 155-мм та снарядів до неї навесні 2022 року.

Однак це сталося не миттєво.

На початку 2022 року, коли російські війська стояли біля кордонів України, готуючись до вторгнення, українська влада із західними партнерами вишукували для оборони країни боєприпаси саме радянських калібрів. Україна тоді мала близько 1000 одиниць артилерії 122-мм і 152-мм калібрів і лише одну гаубицю 155-мм стандарту НАТО – «Богдана». Це українська артустановка, яку лише випробовували як тестовий зразок.

За словами ексміністра оборони України Резнікова, напередодні початку російської повномасштабної війни, США запропонували Україні радянські боєприпаси, які вони купили для Афганістану і зберігали по всьому ЄС.

«Ми домовилися з американцями і отримали повний доступ до всіх їхніх складів у Європі, які вони накопичили для операції в Афганістані – на це було рішення їхнього Конгресу, він дозволив це», – сказав «Схемам» Резніков.

«Афганська армія, яку вони (США – ред.) підтримували, воювала радянською зброєю, 152-мм і 122-мм калібру. І коли вони вийшли з Афганістану, було в принципі логічно, що воно їм не потрібне, тож це можна Україні подарувати», – продовжив ексміністр оборони.

Резніков стверджує, що ці снаряди дуже допомогли Україні, але їх вистачило не надовго.

Незабаром стало зрозуміло, що обмежені європейські потужності з виробництва боєприпасів радянського калібру не встигають за потребами України на фронті.

За словами Резнікова, в перші дні повномасштабної війни Україна використовувала близько 20 тисяч снарядів усіх калібрів на день, що становить третину від того, що випускала Росія, і що в 12 разів більше, ніж денна спроможність Європи виготовляти снаряди 152-мм і 122-мм.

Навесні 2022 року Україні вдалось переконати Велику Британію та США вперше надати їй артилерію та снаряди 155-го калібру. Їхній приклад заохотив й інші країни передавати подібну зброю Україні.

Згідно з дослідженням «Схем», наразі Україна має на озброєнні щонайменше 12 типів 155-мм артилерії стандарту НАТО з усього світу, а також 155-мм самохідну гаубицю «Богдана» українського виробництва. За словами Миколи Бєлєскова, воєнного аналітика Національного інституту стратегічних досліджень та благодійного фонду «Повернись живим», загальна кількість артустановок 155-мм, що є в розпорядженні України, зросла з однієї на початку вторгнення до 500-600 одиниць нині.

За словами Олексія Резнікова, артилерія калібру 155-мм є більш точною, технологічною і далекобійною, ніж її радянський аналог калібру 152-мм. Та найважливіше те, що країни НАТО мали більше цієї зброї, ніж снарядів радянського калібру.

Артилеристи, які воюють на передовій на Куп’янському напрямку у Харківській області, з якими поспілкувалися «Схеми», погоджуються з цим твердженням ексміністра. Бійці кажуть, що відтоді, як вони перейшли з радянської артилерії на установки натівського зразка, нестача боєприпасів відчувається не так гостро.

«На початку повномасштабної війни, коли ми працювали з артилерією калібру 152-мм, нам доводилося економити снаряди, бо не завжди нам могли їх вчасно підвезти і не завжди вони були в наявності», – розповів Артур, артилерист 40-ї окремої артилерійської бригади.

Відтоді, як його розрахунок перейшов на AHS Krab, польську САУ калібру 155-мм натівського зразка, нестача боєприпасів стала меншою проблемою.

«Вона (САУ «Краб» – ред.) може все. Вона може вразити абсолютно будь-яку ціль. Це може бути ДЗОТ, ДОТ, бліндажі, будинки, важка, середня, легка техніка, піхота», – сказав артилерист.

Нарощування виробництва в ЄС

Однак 155-мм снаряди все ж не стали панацеєю для України. Боєприпасів стандарту НАТО також подекуди не вистачає, адже Україна використовує їх швидше, ніж ЄС може поповнити свої запаси.

Той факт, що ЄС не встигає за оборонними потребами України, здається очевидним і представникам самої європейської збройової промисловості.

«Досвід війни в Україні показує величезний попит на артилерійські боєприпаси. Наявні виробничі потужності в західному світі не відповідають цим обсягам», – заявив у червні один із провідних європейських виробників зброї Rheinmetall.

У внутрішньому документі Rheinmetall від січня 2024 року, який «Схеми» отримали в межах журналістського консорціуму, зазначено, що існуюча річна потужність виробництва боєприпасів у Західній Європі становить близько 550 тисяч снарядів 155-мм калібру. Так компанія Rheinmetall на початку року стверджувала, що сама (з залученням нової дочірньої фірми Expal в Іспанії) наразі може виготовити 350 тисяч снарядів, тоді як решта провідних гравців на ринку ЄС – фінсько-норвезька NAMMO, французька філія KNDS, британська BAE і словацька MSM – разом можуть виготовити ще 200 тисяч снарядів.

Ця оцінка Rheinmetall суперечить твердженню Єврокомісії про те, що у січні 2024 року виробничі спроможності ЄС сягнули 1 мільйона боєприпасів на рік.

Єврокомісар з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон прогнозує зростання виробництва аж до 1,7 мільйона снарядів у 2024 році. Його речник у відповіді Die Welt зазначив, що посадовець ґрунтує свою оцінку виробничих потужностей на «даних, якими обмінюються уряди та промисловість у країнах-членах ЄС», та знову підтвердив попередні заяви Бретона: «Отже, ми підтримуємо власні оцінки, що виробничих потужностей в 1,5-1,7 мільйона можна досягти за реалістичних операційних умов у відповідь на отримані замовлення».

Проте, згідно з дослідженням журналістів, щоб виконати заявлене Бретоном, європейська збройна промисловість повинна цього року збільшити свої потужності у два, а то й три рази.

Численні джерела в європейській збройовій галузі кажуть, що їм важко інвестувати значні кошти в розширення виробництва, коли уряди не фінансують та не відшкодовують ці витрати, та закликають держави до підписання довгострокових контрактів.

«Це складно, тому що ми інвестуємо мільярди чи сотні мільйонів у обладнання та наймаємо більше людей. Нам потрібен більший горизонт», – заявило одне з джерел у галузі журналістам The Investigative Desk.

Аналітик «Повернись живим» Микола Бєлєсков вважає, що побоювання індустрії виправдані.

«Основні контракти укладаються на урядовому рівні, і якщо їх немає, виробник не буде інвестувати в додаткові виробничі потужності чи найм людей», – заявив він «Схемам».

«В Європі це така цікава гра. Приватні виробники кажуть (урядам – ред.): «Покажіть нам гроші». І вони мають рацію, кажучи «покажіть нам гроші». А уряди кажуть: «Покажіть нам здатність виробляти», і це замкнуте коло – хто перший продемонструє», – продовжив він.

Rheinmetall, чи не найзапекліший критик небажання європейських урядів підписувати довгострокові контракти зі зброярами, отримав те, чого прагнув, у червні 2024 року. Уряд Німеччини значно розширив існуючу рамкову угоду, уклавши нову – найбільшу в історії компанії на 8,5 мільярдів євро. Згідно з німецьким урядовим документом, який «Схеми» отримали в межах журналістського консорціуму, компанія має поставити понад 2 мільйони снарядів 155-мм калібру кільком європейським країнам до 2030 року.

Не всім європейським виробникам боєприпасів вдається отримати такі ж великі урядові замовлення, як Rheinmetall. Наприклад, фінсько-норвезька державна збройова компанія NAMMO каже, що має лише короткострокові контракти на кілька років вперед.

Попри це, NAMMO ризикує інвестувати в розширення потужностей. Компанія планує потроїти виробництво 155-мм снарядів на своєму заводі у фінському місті Састамала до 2026 року, хоч поки й не отримувала замовлень на цю додаткову потужність. За словами полковника Мікко Міллікангаса, топменеджера, відповідального за відносини з основним клієнтом компанії – фінськими збройними силами, лише у свої фінські об’єкти компанія вкладе 200 мільйонів євро.

«Отже, у політиків є можливість виконати свої обіцянки. У нас є виробничі спроможності та нам потрібні лише замовлення», – сказав Міллікангас фінській газеті Iltalehti, яка увійшла до журналістського консорціуму.

Інші опитані журналістами європейські виробники також стверджують, що поступово нарощують інвестиції у власні потужності, попри нестачу державних контрактів.

Чеська STV Group планує інвестувати у виробництво 40 мільйонів євро протягом наступних двох років. MSM Group зі Словаччини стверджує, що інвестує 100 мільйонів євро в нарощування виробництва. KNDS France інвестувала 300 мільйонів євро або 20% свого доходу у «воєнну економіку». Цей термін часто використовує комісар Бретон в контексті розширення оборонної промисловості.

Водночас, хоча NAMMO, Rheinmetall та MSM і стверджують, що збільшили виробництво боєприпасів, це часто стосується лише гільз або снарядів. Повні ж артилерійські постріли також містять вибухову речовину, підривник та метальний заряд. Доступ до цих дефіцитних компонентів є проблемою, що стоїть на заваді нарощуванню виробництва боєприпасів по всьому західному світу.

Французький виробник вибухівки Eurenco – європейський лідер у цій галузі, клієнтами якого є ті ж Rheinmetall, KNDS France і MSM – повідомив The Investigative Desk, що може виробити модульних зарядів для пів мільйона артилерійських снарядів у 2024 році. Модульний заряд – вибухова суміш, яка виштовхує снаряд з гільзи та каналу ствола.

Вкрай необхідних для створення боєприпасів порохів та тротилу також не вистачає в Європі, оскільки виробників небагато.

«Неможливо подвоїти потужність виробництва вибухівки за лічені дні, тижні чи місяці», – сказав чеському виданню Investigace.CZ речник чеського виробника вибухівки Explosia Мартін Венцл. До 2026–2027 років компанія Explosia планує подвоїти виробництво пороху та модульних зарядів.

Після закінчення Холодної війни європейська збройна промисловість стагнувала. Тепер, за словами воєнного експерта, потрібен час, щоб її реанімувати.

«30 років ніхто не інвестував у це – на рівні людей, виробничих потужностей і комплектуючих, а тепер усі кинулися до цього обмеженого пулу людей, виробництв і комплектуючих. Зрозуміло, що (збільшення виробництва в ЄС – ред.) потребуватиме часу. Ринок реагує, але не так швидко, як хотілося б», – сказав Бєлєсков.

ЄС вживає заходів для підтримки галузі. Однак цих зусиль видається замало.

Цього року в межах інвестиційного плану Закону про підтримку виробництва боєприпасів (ASAP) Єврокомісія виділила 500 мільйонів євро виробникам снарядів і сировини в ЄС. У березні 2024 року Єврокомісія розробила другий інвестплан – Європейську оборонну інвестиційну програму (EDIP) вартістю 1,5 мільярда євро.

Та Росія вже на кілька кроків попереду.

Навіть якщо ЄС досягне обсягів у 1,7 мільйона снарядів до кінця 2024 року, як прагне єврокомісар Бретон, це все одно буде половиною нинішньої потужності російського виробництва артилерійських боєприпасів, яка становить від 4 до 4,5 мільйонів на рік у радянських калібрах, згідно з різними оцінками.

Снаряди не лише Україні

Не всі снаряди, вироблені в ЄС, направляють до України.

Країни ЄС залишають боєприпаси й для себе. Вони мають поповнювати власні запаси, після того, як віддають Україні снаряди, що мали. Крім того, вони намагаються виконати вимогу НАТО щодо наявності достатньої кількості снарядів на своїх складах для 30 днів можливих бойових дій високої інтенсивності.

«Я думаю, що в Європі є, можливо, лише кілька країн, які мають запаси снарядів 155-мм на 30 днів (можливих бойових дій високої інтенсивності – ред.)», – сказав постійний секретар Міністерства оборони Естонії Кусті Салм у коментарі Delfi Estonia.

«Склади порожні, це зрозуміло. Цільові показники НАТО щодо збройних сил також не досягнуті», – підтвердив директор Державного центру оборонних інвестицій Естонії (RKIK) Магнус-Вальдемар Саар.

«Те, що європейські країни залишають частину боєприпасів собі на тлі війни Росії проти України, виправдовується їхніми «національними інтересами та національною безпекою», – заявив «Схемам» високопосадовець Міноборони України на умовах анонімності.

«Якби Європа не враховувала свої національні інтереси та національну безпеку, то, напевно, зважаючи, що в них війни немає, вони просто віддали б нам усі Patriots і давно б закрили б наше небо. Але вони ж цього не роблять, тому що у них є власні стратегічні цілі та потреби», – продовжив він.

Європейські виробники, зокрема, продають снаряди третім країнам.

«Наше виробництво – насамперед для Франції, нашого найбільшого клієнта. А Франція залишає ці боєприпаси для себе чи для України. У другу чергу – для експортного ринку. Ми завжди працювали 50 на 50, половина – Франції, половина – на експорт. Наразі ж частка Франції трохи більша, ніж частка експорту», – повідомив The Investigated Desk речник KNDS France. Компанія стверджує, що продає за кордон, щоб мати додаткові гроші для нарощування виробництва.

Прессекретар верховного представника ЄС із закордонних справ Жозепа Борреля, підтвердив The Investigative Desk, що близько 40% європейського виробництва йде в треті країни.

Боєприпаси – Україні

Журналістський консорціум також встановив, що ЄС передав Україні вдвічі менше снарядів, ніж обіцяв, та зі значним запізненням.

У березні 2023 року ЄС зобов’язався надіслати Україні 1 мільйон снарядів протягом року. Водночас станом на кінець травня 2024 року Україна отримала від Євросоюзу лише понад 500 тисяч боєприпасів, повідомили «Схемам» у Міноборони України. Цю цифру The Investigative Desk підтвердили в Єврокомісії у червні.

Те саме спіткало й так звану «чеську ініціативу» з закупівлі боєприпасів, яка в лютому 2024 року передбачала для України закупівлю 800 тисяч снарядів. Перша партію країна отримала лише в середині червня.

«Минулого тижня чеський міністр сказав, що перша партія, а це 40 – 50 тисяч снарядів, має бути тут до кінця сьогоднішнього дня», – сказав міністр оборони Естонії Ханно Певкур в інтерв’ю Delfi Estonia 18 червня. Високопоставлене джерело в українському Міноборони підтвердило прибуття першої партії, але уточнило, що йдеться про менше ніж 50 тисяч снарядів.

«Поточний план полягає в тому, щоб постачати таку ж кількість щомісяця, поки не буде інвестовано (передбачених на це – ред.) 1,3 мільярда», – продовжив Певкур.

Закордонне джерело, обізнане з питанням чеської ініціативи, повідомило Радіо Свобода, що з 15 країн, які зголосилися спільно закупити боєприпаси для України, станом на середину червня лише шість країн переказали кошти, тоді як інші дев’ять лише обіцяють їх відправити.

«Наразі ми зібрали достатньо коштів, включаючи зобов’язання, на які ми розраховуємо, на 500 тисяч (снарядів – ред.)», – сказав Investigace.CZ уповноважений чеського уряду з питань відновлення України Томаш Копечний.

«Це питання фінансів. Проблема полягає не стільки в політичній прихильності, скільки у нестачі фінансування», – продовжив Копечний.

Ще однією причиною затримки поставок може бути бюрократія, вважає ексміністр оборони України Резніков.

«Думаю, що частина програм недовиконана не тому, що хтось не захотів, а тому, що відбуваються дискусії всередині – хто виготовляє, хто кому платить, чи виконані всі зобов’язання покласти в «спільну касу» гроші. Хтось каже – «я все віддав, компенсуйте мені», або якась одна країна все блокує», – розповів «Схемам» Олексій Резніков.

Колишній чиновник НАТО Каміль Гранд вважає, що ЄС і його країни-члени не змогли швидко і повністю виконати свої обіцянки щодо постачання боєприпасів Україні, тому що вважали, що це буде легше, ніж це виявилось насправді.

«Існувала думка, що все, що потрібно зробити, це – дати гроші, і ви отримаєте снаряди. Це свідчило про своєрідне незнання складності сучасного ринку озброєнь, який є високотехнологічним ринком навіть для відносно простих позицій, таких як 155-мм снаряди», – заявив Гранд, який до листопада 2022 року обіймав посаду помічника генерального секретаря з оборонних інвестицій у НАТО.

«В нас дійсно просто було помилкове розуміння, адже не було запасів (снарядів), як і не було запасів запчастин чи навіть сировини», – продовжив він.

Україна – чутлива до перебоїв у постачанні західної зброї. Це швидко бʼє по обороні країни. Один із прикладів – літній контрнаступ 2023 року, який не дав бажаних результатів.

«Частково через те, що ми зволікали з постачанням танків та іншого, контрнаступ був, ймовірно, більш обмеженим, ніж міг би бути. Тож ми несемо певну відповідальність… Відсутність боєприпасів зіграла свою роль», – сказав Гранд.

Після повномасштабного вторгнення Україна тричі відчувала критичну нестачу боєприпасів. Востаннє – цієї весни. Дефіцит був викликаний затримкою американської допомоги на 60 мільярдів доларів.

США стверджують, що за весь час відправили в Україну 3 мільйони артилерійських снарядів калібру 155 мм.

Крім скоординованої підтримки ЄС, низка європейських країн окремо передають Україні боєприпаси. Однак, здебільшого не розповсюджують інформації про обсяги такої допомоги.

Власні зусилля України

Україна й самостійно закуповує та виробляє боєприпаси для власних потреб. Однак обсяги національного виробництва та закупівель значно менші, ніж у західних партнерів України.

Після початку повномасштабної війни Україна вперше за часи незалежності розпочала масове виробництво боєприпасів радянських калібрів і з того часу вийшла на потужність у кілька десятків тисяч снарядів на місяць.

Наразі Україна завершила випробування власних 155-мм снарядів стандарту НАТО і, за даними Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, планує розпочати їх масове виробництво у другій половині 2024 року.

«Перша партія вже виготовлена. Ведеться активна робота на кількох державних та приватних підприємствах ОПК (оборонно-промисловий комплекс – ред.) задля налагодження масового виробництва снарядів калібру 155-мм», – повідомили «Схемам» в ДП «Укроборонпром».

В «Укроборонпромі» додають, що снаряди калібру 155-мм українського виробництва будуть сумісні з усіма видами артилерії того ж калібру. Згідно з підрахунками журналістів «Схем», в Україні щонайменше 13 видів артустановок 155-мм калібру.

Сумісність є слабкою стороною зброї НАТО. Шведська гаубиця Archer, наприклад, найкраще працює зі 155-мм снарядами шведського виробництва, як і французька гаубиця Caesar найбільш ефективна при роботі французькими снарядами.

Згідно з документами, які отримали «Схеми», українські військові мали досвід роботи з понад 20 різними типами снарядів лише самого 155-мм калібру стандарту НАТО. Така велика різноманітність боєприпасів призводить до того, що військові вимушені переналаштовувати свою зброю під кожен новий тип снаряда, що може ускладнювати їхню роботу.

Тим часом Україна запускає спільні підприємства із західними виробниками боєприпасів.

За даними Мінстратегпрому, українські збройні компанії домовилися із двома неназваними американськими фірмами та однією європейською – це Rheinmetall – про спільне виробництво 155-мм снарядів.

«Запуск спільних з іноземцями підприємств з виробництва 155-мм снарядів в Україні триватиме більше ніж два роки. Продаж снарядів з такого виробництва відбуватиметься за ринковим принципом, але Україна матиме «право першої ночі», – розповів «Схемам» Камишін.

Крім того, німецько-французька KNDS об’єднується з неназваним українським партнером для виробництва 155-мм снарядів за ліцензією KNDS, що, за словами Камишіна, є першим подібним випадком в Україні. Незабаром це зробить ще один західний виробник зброї, повідомило журналістам обізнане джерело.

Крім того, Україна закуповує на світовому ринку будь-які боєприпаси, які може собі дозволити. За даними низки джерел у збройовій галузі, ціна одного пострілу калібру 155-мм коливається від 3000 до 5000 євро. Вартість більш просунутих та ексклюзивних снарядів може сягати й 8000 євро за одиницю.

Митні дані ImportGenius, доступні лише за один місяць – липень 2023 року – свідчать, що лише того місяця Україна імпортувала снарядів 155-мм калібру на понад 39 мільйонів євро.

Серед імпортерів 155-мм снарядів, які вказані в ImportGenius, є й підрозділ Міноборони – Агентство оборонних закупівель. Його керівниця Марина Безрукова повідомила «Схемам», що Агентство купуватиме для армії снаряди 155-мм українського виробництва, щойно вони зʼявляться у продажу.

До того часу, каже Безрукова, вона замовляє найкраще з того, що пропонує європейський ринок.

«Виробництво в ЄС нарощується. Проте наразі виглядає так, що виробництво снарядів калібру 155-мм в Європі, м’яко кажучи, недостатнє, адже дається взнаки дефіцит сировини та вибухових речовин», – сказала Безрукова.

Над цим розслідуванням працювали редакції «Схем» (український проєкт Радіо Свобода), німецького Die Welt, чеського Investigace.CZ, польських Vsquare та Frontstory.PL, фінського Iltalehti, словацького Ján Kuciak Investigative Centre, нідерландського The Investigative Desk та естонського Delfi Estonia. Цю міжнародну співпрацю між редакціями підтримав фонд «Журналістські розслідування для Європи» (IJ4EU).